Я тут живу...

Історія мого села у спогадах

З розповіді Тахтаджиєвої Надії Сидорівни

   Тахтаджиєва ( Лисенко ) Надія Сидорівна народилася в 1914 році . В 1921 році пішла в 1 клас в школу с. Колона. Першим  вчителем був Лебтух ( німець ). Вчилися разом з дітьми німців. До цих пір пам’ятає вірші німецькою мовою. Старших дітей вчила вчителька Шустер. В 2 клас ходила в Райпільську школу. Вчителями були Євгенія Іванівна та Сергій Іванович Ковалі.

   В 1926 році з батьками виїхали в Донецьку область Ольгінський район селище Рудченково. Тут був радгосп, який забезпечував сільгосппродуктами м. Донецьк. В 13 років працювала в бригаді на овочевій базі. Бригадиром була жінка австрійка. З часом вийшла заміж за болгарина. Коли чоловіка мобілізували на фронт її з дітьми забрала сестра чоловіка в Запорізьку область село Радовка. Це було поселення болгар. Оволоділа їх мовою. В цьому селі був розміщений госпіталь. Працювала в ньому санітаркою. Госпіталь обстрілювався. Поранені знаходилися в приміщеннях церкви, школи, садибах людей. Коли одного разу відпочивала після чергування, госпіталь обстрілювали з літаків. Але втома була сильнішою за все. Ві сні чула розкати грому і бачила спалахи блискавок. Прокинулася від вибуху. Це дуже тяжкі спогади. Була зруйнована церква. Багато ранених бійців залишилося під руїнами. Це були тяжко ранені і без допомоги санітарів не могли покинути приміщення. Живими лишилося тільки 5 чоловік.

   В 1944 році повернулася в Колону. Чоловік загинув на війні. Останній лист від нього одержала з Кременчука. В Колоні поселилися в батьківську хату. Працювала в колгоспі в бригаді. З 1953 по 1963 рік працювала на фермі дояркою на групі Марії Скочко. Марія Скочко була передовою дояркою, направлялася в Москву на ВДНГ. Потім була операція. Після знову працює на фермі до 1974 року.

   Коли було засновано село не знає. Німецькі хати збереглися в селі і зараз, але частково. Будинки в початковому стані були довжиною до 25 метрів і більше. Все домашнє знаходилося під одним дахом. Було близько 60 дворів. Сім’ї були великі. Українців жило дуже мало.

   Садиби були розміщені так:

1.не пам’ятає

2. Нікель                                                    

3. Клаус

4. Ціммерман

5. Шиль

6. Гехт

7. Вітьман

8. Урліх

9. Венарь

10. Ляйбин

11. Кремарь

12. Шмідт

13. Кремарь

14. не пам’ятає

15. Лючер

16. Єтіх

17. Восімпор

18. Кремар

19. Школа \ Церква

20. Тельман

21. Лючер

22. Шмідт

23. Цімерман

24. Касьян ( українці )

25. Векесар

26. Ляйбін  - шевці

      Друга сторона вулиці від ферми

1.  Восімпор

2.  Векесар

3.

4.

5. Загребельний  ( українці )

6.

7.  Діденко

8.  Гехт

9.  Урліх

10. Запорожченко  ( українці )

11. Вольф

12. Біха – музиканти

13. Вітман

14. Вітман

15.

16. Матус

17. Кляус

18. Ляйбін

19. Каус

20.Вальдер

21. Лисенко Ілько  ( українці )

22. Дрегваль Микита  ( українці )

23. Калюжний Степан ( українці )

24. Загребельний Григорій Несторович ( українці )

25. Каус

пізніше побудувалися

26. Щелкун Максим Сергійович  (1928 рік )

27. Лисенко Лаврон

28. Дубина Федір

29. Біха Федір – син Біхи – музиканта

30.

31.

   Більшість сімей були між собою ріднею. В німців були великі сади. Попереду будинків дерев не було. Все було засаджено квітами. В селі був нічний сторож – Біха. Хто був багатим, той мав прислугу.

   Головою колгоспу « Rote Fane » був Вольф (11). До початку війни німці були виселені на Урал.

   Під час війни в село приїхали евакуйовані Жиленко Григорій, Фросина, Скуратіна Марія.

   В 1945 році приїхали з Польщі

Дорош Михайло

Дорош Григорій

Дорош Микола

Корчинська Ганна Варфоломіївна

Богомаз Павло

Недопад Володимир

Недопад Антон

Недопад Михайло

Драган Федір

Дорош Юлія Антонівна

Мацюк Костянтин Іванович

Мацюк Василь Іванович

Мацюк Володимир Іванович

З розповіді Тахтаджиєвої Н.С. записав Корчинський М.В. 28 листопада 1989року.

Із спогадів Калюжного Андрія Самойловича,

жителя с. Колона -Межова

   Землі, де зараз розташоване село Колона Межова належали поміщику Фурсову. Він жив на хуторі поблизу Комінтерна, теперішнє село Мар’янка Райпільської сільської ради колгоспу « 13-річчя Жовтня » . В нього було 12 економій. Кожна економія мала свій профіль. Ці землі були толокою, на них випасали вівців.

   Батько, Калюжний Самійло Федорович ( 1863 р. н. ) був під пасічником, мати, Калюжна Наталя Опанасівна ( 1863 р. н. ) працювала на граблях, збирала сіно. З 10 років вони вже працювали на пана. Батько 7 років був в армії, втік. Коли повернувся додому землі були передані німцям. Це було приблизно в 1885 році. Одночасно з забудовою села Колона будувалася залізниця. Батько пішов туди працювати. На 1905 рік були побудовані будинки.

   В 1929 році утворився колгосп « ROTE FANE » ( « Червоний прапор » ). Першим головою колгоспу був Давид Векесар. В 1934 році з Волині приїхали переселенці. Серед них був німець Вольф. Нарочито підпалив скирту соломи, виділену для корму худобі переселенців. А склав все це на Векесаря. Векесаря арештували, а головою став Вольф. На початок війни втік. Потім головою став Слюсар Степан, українець, родом із Мелітополя. Загинув на війні. Під час війни, на окупованій території головою колгоспу був Діденко. Дуже багато доброго робив для людей. Переховував молодь від відправки в Німеччину, виганяв худобу в степи.

   До цього головою колгоспу був Вітт Ренгольд, німець. Коли перед війною виселяли німців, він переховувався, бо на той час мав сім’ю. Був одружений з українкою Щелкун Клавдією Максимівною, мали сина Віталія.  Десь в 1942 році його, Юрченка Савустяна Григоровича і ще когось з Рай поля забрали і більше вони не повернулися.

   Після звільнення села від окупантів головою колгоспу стає Павленко Іван Григорович. Потім Третяк Мефодій Іванович, Литвиненко, Туровський.

В 1951 році колгосп імені Кошового ( після війни змінили назву) об’єднали з колгоспом « Райполе ».

   До революції в селі була мельниця. Але до 1917 року хазяїн перевіз її в Григорівку. При колективізації була кузня. В колгоспі була пасіка. Пасічником був Лисенко Ілько, а вже після війни – Мацюк Василь. Пасіка була десь до 1972 року.

   В колективізацію організувалася ферма. Були корови , вівці. Робили бринзу.

   В розкуркулюванні брали участь Кривонос М.А., Дудка, Мерзлий, Фольверк (німець).

   В Райполе почали поселятися в 1919 році.

    Зі слів Калюжного А.С. записав Корчинський М.В. 30 листопада 1989року

Із спогадів Бондарчук ( Дулебської ) Олени Антонівни,

1911 року народження

 В Райполе приїхала в 1935 році. Вийшла заміж за Колупайла.

    Восени 1941 року в село вступили німці. Утворилася сільська управа. Принудили працювати на кухні. Готувала обіди.

    Старостою в селі був Хорошун Федір. Сам був не грамотний. Його син і дочка були на фронті. На сходах казав людям: «Куди став німецький чобіт, там уже нашим не бути.» Підлизотник. Коли в вересні 1943 року село звільнили радянські воїни, його забрали. Куди ? ( Не знає.)

    Писарем був Щудро. В 1929 році його розкуркулювали. З приходом німців повернувся в Райполе в свою хату. Працював у німців.

    Акушеркою працювала Упатова Ольга. Із нею була ще одна жінка. Перед наступом радянських військ тікали разом з німцями.

    Радченко Іван був поліцаєм, бив людей.

    Головченко Федір теж був поліцаєм. Його батька розкуркулювали.  При окупації повернувся в Райполе в батьківську хату з матір’ю та двома сестрами. За нього говорили різне. Казали, що засланий партизанами. Його сестра працювала вчителькою. ( Головченко Валентина Григорівна, після війни довгий час працювала вчителькою початкової школи с. Колона Межова.

Похована тут же.)                                                       

    Були такі люди, що працювали в німців через те, що не було де подітися. Прибиральницею була Канівець Галина. Поліцаєм був Зінченко Григорій.

    В управі був перекладачем єврей ( імені не пам’ятає). Він сам зі Сталіно. Був зв'язаний із Селідово та Кременчуком. Коли направлявся із жінкою та сином із Селідово в Кременчук, був затриманий в Рай полі. Документи були в нього на німця. Під підставою, що міняє хліб на горюче, вивозив його партизанам. В комендатурі зустрівся з поліцаєм, якого знав раніш. Той його видав. В Межовій розстріляли. Потім визвали жінку і сина ( віком приблизно трьох років) і теж розстріляли. До них приходив Полєха Григорій, вчитель. Приносив газети, листівки.

    Село Сухарева Балка пусте було. Колгосп ім. Воровського евакуювався. Там в погребі були заховані продукти, одяг, документи для партизан. Той склад хтось видав.

     Комендантом в Райполі був німець, потім він був десь на території нинішнього радгоспу ім. Петровського. Коли дізналися, що в нього служив партизан ( вище згаданий єврей ), його понизили в званні та відправили на передову під Сталінград.

          Зі слів Бондарчук О.А. записав Корчинський М.В. 30 грудня 1989 року.

З розповіді Вітт ( Щелкун ) Клавдії Максимівни

    Народилася в 1913 році на Чернігівщині. В Колону переїхали в 1919 році. Батько працював на цегельні Лючера. Був спеціалістом по випалюванні цегли. Жили біля цегельні. В сім’ї було троє дітей. В 1928 році побудували будинок.

   Ходила в школу в 1 клас. Вчитель був Лебтух. За навчання платили. В одному класі вчилися і діти німців, і українців.

    Першим головою колгоспу був Давид Векесар. Потім – Вольф.

    При НЕП у Лючера забрали цегельню. Була організована артіль. Старшим був батько - Щелкун Максим Сергійович. В 1937 році був арештований. Додому не повернувся.

Зі слів Вітт К.М. записав Корчинський М.В. 29 листопада 1989 року